xRVoHAhLVng

Чи є зміни в країні після Майдану: думка рогатинців

Щороку у календарі лютневих днів є дати, які спонукають до сумних спогадів, глибоких роздумів, навертають сльози на очі і скорботу за людьми, які з небес ангельськими душами охороняють нас. Минає третій рік з моменту знаменних подій Революції Гідності – розстрілу Майдану, Небесної сотні, перемоги народу, зміни влади…А чи відчувають самі українці зміни в державі, в суспільстві, в своєму гідному житті, за яке поклали життя Герої Небесної сотні? Проаналізувати ситуацію та зробити певні висновки нам допомогли рогатинці:

 

Тарас Гаєвич, учасник АТО, майданівець:

Певні зміни є завжди, питання в тому, які ці зміни: на краще чи на гірше. Якщо опитати людей, то відповіді будуть різні, навіть, зовсім протилежні. І вся справа в тому, що багато сподівались: після Майдану різко настане рай, в одну мить зникнуть корупція і злочинність, зростуть пенсії і зарплати, дороги стануть ідеальними, а політики чесними, і, головне, що для цього нічого не треба робити.

Але, звичайно, чиновники не перестали брати, а люди давати хабарі, дороги самі не вкрились асфальтом, і гроші не почали платити просто так. Люди хочуть, щоб не було корупції, але за гроші можна б було все «порішати», хочуть чесних депутатів, але голосують за пачку гречки чи поїздку в Буковель, хочуть, щоб не було недоторканих мажорів, але бояться виступити за свої права, хочуть введення військового стану, але не хочуть йти в армію. Однак пора зрозуміти, що так не буває, і хоч тисяча Майданів буде, нічого не зміниться, якщо ми самі не почнемо змінюватись.HZrv7EPAxNY

І найголосніше кричать «За що люди на Майдані гинули» ті, які в той час сиділи вдома на дивані і зараз продовжують робити так само. Три роки тому ми отримали шанс і, на жаль, не повністю його використовуємо.

Так, в нас з’явилась боєздатна армія, яка зупинила окупантів, не допустили дефолту, не замерзли без російського газу, почалась реформа поліції, адмінреформа і ще багато інших корисних реформ, результати яких ми відчуємо невдовзі, хоч не всі вони зараз популярні. І поки одні працюють над змінами, інші скиглять про стабільність, долар по 8 і проявляють рабський менталітет, як у фільмі ” Джентельмени удачі”, де втікши з тюрми, герой з ностальгією згадував, що там дають макарони, так деякі, ще згадують про ковбасу по 2,20 за часів Союзу. І такі люди є тим тягарем, який тягне нас назад.

Від влади залежить дуже багато, але влада залежить від нас. Бо якщо серед депутатів є багато злодіїв і хабарників, то це означає, що серед їхніх виборців є багато дурнів та ідіотів.

Михайло Маслій, майданівець, депутат районної ради:

На роковини Небесної сотні збираємось із побратимами віддати шану загиблим на Майдані у Києві. Прикро, що стільки щирих та добрих людей поклали життя, а тих змін, за які боролись, немає. Вигнали дурну банду, прийшла банда мудра. Ми повірили людям, а вони хочуть тільки «урвати», щоб потім купувати голоси на майбутніх виборчих перегонах.IMG_5540 Таке замкнуте коло. Пригадую, як 15 лютого 2014 року, у День виведення військ з Афганістану, ми, усі майданівці, йшли вшанувати полеглих воїнів. Вигукували «Парубій, веди нас в бій». Було відчуття єдності, впевненості, сильного лідера. А тепер кажуть, до нього простим людям важко підступити. Жаль також за позицію тих командирів АТО, які в Верховній Раді. На їхньому місці я б давно склав мандат.

Ще однією болісною згадкою про Майдан для мене є поранення в ногу. За словами лікарів, його наслідки ще не раз дадуть про себе знати. Але державі до цього байдуже, жодної допомоги ні я, ні мої поранені побратими, з якими лежали в Франківській лікарні, не отримали. Звичайно, ми йшли на Революцію гідності зовсім не задля цього. Однак це простий приклад, що до цілковитої перемоги Майдану ще далеко…

Надія Кислінська, практичний психолог Рогатинської ЗОШ №2:

Згадуючи події Майдану, як психолог, хочу відреагувати на емоції, які були і є індикатором та показником, чи щось змінилось в країні.

Відчуття того, що так жити більше не можна, бажання відстояти свої права і свободу, свою людську гідність, змусило людей вийти на Майдан. Поняття «гідність» стало ключовим під час цієї революції і, власне, дало їй назву. Адже воно виражає уявлення про цінність кожної людини як особистості, поважне ставлення до самого себе і з боку суспільства. Під час Революції гідності люди відчували неймовірне піднесення, любов, братерство, патріотизм, єдність самоорганізацію.

Пригадую слова майданівця Олега Стефурака, які він сказав під час зустрічі з учнями нашої школи: «Тоді я і тисячі інших людей були свідками того, як пробуджується нація, справжній український народ, не бидло, не раби! І від цього серце переповнилося гордістю, я почував себе щасливим».

А далі крає серце кривавий розгін Майдану, перші жертви, Небесна сотня. Біль і туга від непоправних втрат. Проте в людей залишалась тверда віра йти до кінця, до перемоги.DSC_7419

І Майдан вистояв. Відтак люди з довірою передали повноту влади лідерам, політичним урядовцям, які б мали втілювати в життя їхні ідеї і цінності.

Чи виправдались сподівання людей? Можемо відповісти на це запитання, коли знову все ж таки відрефлексуємо теперішні настрої, емоції і почуття у суспільстві. А це: розчарування, безнадія, відчай, тривожність, роздратування, агресивність… Люди в розпачі виїжджають з країни в пошуках роботи. Їх обурює безвідповідальність і популізм можновладців, процвітаюча корупція.

Теперішнє ставлення народу до влади не дивує, оскільки  вона не виправдала очікувань людей. Причина цьому –  безвідповідальність і відсутність політичної волі. А це присутнє в старих політиках, які вже призвичаїлись.

Звісно, маємо багато фахових, патріотичних, молодих політиків і чиновників, завдяки яким є чималі зрушення у реформуванні країни. У них інше бачення, чітка лінія позиції, незаангажованість, вони не брали участь у брудних «схемах», тож викликають довіру і надію, що ще не все втрачено. Певна річ, багатьом бракує досвіду. Помилки є у всіх, але вони щиро прагнуть змін в країні. Я зауважую європейські зміни в освіті, які, думаю, зрушать її з тої «мертвої» точки. 

Що залежить від людей? Зараз на суспільство дуже впливають ЗМІ. Людям обов’язково потрібно навчитись відрізняти бруд від правди. Кожен має свою свідомість, право, але і кожна повинен мати своє бачення.

Старше покоління вже важко змінити, а ось молодь – фундамент щасливого майбутнього країни, і все залежить від неї. Дуже важливо, щоб у людини, передусім, було почуття відповідальності у повсякденному житті. Кожен на своєму місці повинен сумлінно робити свою маленьку справу, свої обов’язки, мати свої переконання, цінності, прислухаючись до свого серця, створювати нормальні сім’ї, надати належне виховання дітям, поважати батьків. На виборах важливо робити правильний – свій вибір, і відповідати перед собою за владу, яку обрали, аналізувати і робити висновки.

Особливо варто зазначити такий фактор, як не бути байдужим до навколишніх. Зокрема, до людей соціально незахищених і до учасників бойових дій. Зараз дуже важливо надати їм потрібну реабілітацію. Власне, відсутність їхнього бажання допомогти самому собі збиває нас з пантелику. Але наша найкраща допомога для них – це прийняття їх у суспільстві і створення для них комфортних умов.

Маю надію, влада прислухається до бажань і потреб людей, а люди свідомо нестимуть справедливість, чесність і відповідальність,  перш за все, перед самими собою.

 

Ярема Зварчук, голова паланкової старшини Пласту, заступник директора Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого:

Я переконаний, що зміни повинні відбуватись  і з середини країни, тобто, із сіл, районів, областей.

Як приклад, наведу план запропонованих заходів у нашому районі на лютий. Переглянувши його, був здивований, що немає ні одного заходу, присвяченого вшануванню пам’яті Героїв Небесної сотні. Вибачте за сарказм, але день св. Валентина є, а дня національної звитяги державного рівня – немає. Звісно, у гімназії, школах, коледжі, організаціях будуть відповідні заходи.

????????????????????????????????????

На превеликий жаль, я не бачу з боку місцевої влади розуміння пріоритету національно-патріотичного виховання. Чому ми чекаємо, що повинен бути ще якийсь тиск зверху чи указ? Хіба патріотичні заходи повинні нагадувати часи радянської влади: першого травня, якби хтось не вийшов на парад з червоним прапором, то він собі сам би підписав вирок. Нас чомусь не єднає власна ініціатива чи своя думка щодо того, що є пріоритетом під час третього року російської агресії. Ми все чекаємо, що нам скажуть керівники з Києва. У цьому біда як влади, так і суспільства.

Згадаймо, як колись на Галичині студенти і гімназисти особливо готувались до Дня вшанування Героїв Крут, проводили різні акції, навіть, постили. І ніхто нікого не заставляв. Зараз історія повторюється, через сто років знову агресію Москви вийшли зупиняти молоді українці-патріоти, тому нам потрібно вже з юного віку виховувати в молоді патріотичні цінності і повагу до таких знаменних дат.

 Ще один приклад: у 2015 році Президент затвердив «Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки». Метою стратегії є «виховання громадянина-патріота України, утвердження любові до Батьківщини, духовності, моральності, шанобливого ставлення до національних надбань Українського народу, наслідування найкращих прикладів мужності та звитяги борців за свободу та незалежність України як з історичного минулого, так і захисників, які сьогодні відстоюють суверенітет та територіальну цілісність держави у боротьбі із зовнішньою агресією, а також визначення ефективних механізмів системної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства у питаннях національно-патріотичного виховання».

Та, знову ж таки, на жаль, на практиці положення цього документа, як і Концепції національно-патріотичного виховання, посадовці не виконують, а саботують. Зокрема, у лютому минулого року пластова організація області спільно з обласною радою, обласною держадміністрацією, обласним інститутом післядипломної освіти педагогічних працівників провели конференцію щодо національно-патріотичного виховання молоді засобами пластової методи. Згідно з ухвалою конференції адміністрація мала подати до обласної ради програму розвитку пластового руху на Прикарпатті. Але вже минув рік, а наші пропозиції адміністрацією на розгляд сесії обласної ради і досі не подано… Це вкотре доводить нерозуміння і байдужість влади. У нас є своя держава, пластуни мають понад столітній досвід виховання патріотичної ідеї, чому б не допомогти нам нести цю ідеологію до широких верств української молоді? Не обов’язково це робити тоталітарним методом, можна методом створення преференцій, умов, можливостей.

Візьмімо Польщу, котра потужно підтримує своїх харцерів (як у нас пластунів) і дбає про них. Молодь, яка отримує харцерський вишкіл, становить ядро войска польского, поліції, стражі пожарної, стражі гранічної, інших силових та державних структур. А в нас держава цим незацікавлена взагалі. Щоправда, є окремі позитивні приклади. Минулого року Рогатинська райдержадміністрація і міська рада допомагали пластунам у проведенні табору на Осовій поляні.

Ці прості приклади на рівні району доводять, що запорукою позитивних змін в країні повинен бути постійний діалог і взаєморозуміння влади та громадських організацій. Ми всі, небайдужі громадяни, мусимо бути тісно об’єднані між собою, аби досягти результату: діти, молодь, старше покоління, волонтери, підприємці. Ми мусимо триматись разом, знаходити компроміс, спільне бачення і чітку позицію. Тільки єдність нас врятує, додасть нам сили у боротьбі за перемогу.

У політичних партіях люди розчаровані повністю. Олігархи фінансують різні політичні проекти, ставлять свої інтереси понад інтереси більшості українців. Варто постійно нагадувати про свої обов’язки перед народом народним обранцям не тільки шляхом спалення шин, але тотальним контролем від найнижчого до найвищого рівнів, щоб заставити відчути відповідальність за мандат, який доручив народ.

Коли немає адекватної державної зовнішньої політики щодо агресора, коли волонтери разом з небайдужими людьми передають власноруч зліплені вареники, а останні копійки віддають за необхідні для бійців АТО речі, депутати в той час декларують дорогі годинники, картини, автомобілі і палаци. Тож хай влада не дивується розпачу, люті та агресивності в діях людей, оскільки мовчки терпіти цього злодійства і несправедливості більше ніхто не може.

Люди все знають та бачать, однак усе залежить тільки від них. Бо чим далі проблема загострюється, тим більше розходяться два світи –  простого народу і олігархічної влади.

Марія і Оксана Пилипів, пластунки:

Змін в країні, на жаль, мало. На словах більше, ніж на ділі. Влада, звісно, має сприяти цим змінам, але і люди повинні активно долучатись,9YxtHhQvsNI бо все тільки в наших руках.voVe5-zUtdw

Після Революції гідності українці стали більш об’єднані між собою, дружніші, згуртованіші, а головне, що ця іскра революційного духу не згасала по сьогодні.

Ми вважаємо, що люди на Майдані боролись за свободу і відстоювали свою людську гідність немарно, бо саме вони вибороли наше з вами право жити і говорити вільно. Саме завдяки подіям 2013-2014 років народ хоче і надалі відстоювати своє життя, йти за мрією, а молодь стала більш патріотичною і прагне змін на краще життя в Україні. Ми почали цінувати мир і спокій – це тепер важливіше за матеріальні блага. Ми є не пасивними виконавцями, а активними творцями свого життя.

 

 

Спілкувались Оля Іванець та Зоряна Дзера.

Написати відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *